Епос - рід літератури (поряд з лірикою і драмою), розповідь про події, передбачуваних в минулому (як би доконаних і згадуються оповідачем). Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часової протяжності і подієвої насиченості (сюжетність). Згідно з «Поетиці» Аристотеля, епос, на відміну від лірики і драми, неупереджений і об'єктивний у момент розповіді.
Епічний твір не має обмежень у своєму обсязі. За словами В. Є. Халізєва, «Епос як рід літератури включає в себе як короткі розповіді (...), так і твори, розраховані на тривалий слухання або читання: епопеї, романи (...)».
Значну роль для епічних жанрів несе образ оповідача (оповідача), який розповідає про самих подіях, про персонажів, але при цьому відмежовує себе від того, що відбувається. Епос, у свою чергу, відтворює, запам'ятовує не тільки розповідати, але й оповідача (його манеру говорити, склад розуму).
Епічний твір може використовувати практично будь-які художні засоби відомі літературі. Оповідальна форма епічного твору сприяє глибокому проникненню у внутрішній світ людини.
До XVIII століття провідний жанр епічної літератури - епічна поема. Джерело її сюжету - народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відображає відносно монолітне народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера). В XVIII-XIX ст. провідним жанром стає роман. Сюжети запозичуються переважно з сучасності, образи індивідуалізуються, мова відображає різко диференційоване багатомовне суспільну свідомість, форма прозаїчна (Л. М. Толстой, Ф. М. Достоєвський).
Інші жанри епосу - повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея («Сага про Форсайтів» Дж. Голсуорсі).
Епічні жанри:
- великі - епопея, роман, епічна поема (Поема-епопея);
- середні - повість;
- малі - оповідання, новела, нарис.
Також до епосу відносяться фольклорні жанри: казка, епопея, билина, історична пісня.
Джерела: