Юрій Володимирович Андропов (2 (15) червня 1914 - 9 лютого 1984) - радянський державний і політичний діяч, член ЦК КПРС (1961-1984), Голова КДБ СРСР (1967-1982), Генеральний секретар ЦК КПРС (1982-1984), Голова Президії Верховної Ради СРСР (1983-1984).
Юність і початок кар'єри
Володимир Костянтинович Андропов - батько Юрія Володимировича - залізничний інженер, мав вищу освіту, закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Помер від висипного тифу в 1919 році. Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (або прийомною дочкою) уродженців Фінляндії - торговця годинниками та ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.
Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції Моздок, робітником на телеграфі. З 1931 р працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. У 1934 вступив в Рибінський технікум водного транспорту (закінчив в 1936 р), після його закінчення він працював на ри-бінской судноверфі. У 1935 р одружився на Ніні Іванівні Енгаличева, яка вчилася в інституті на слідчого, а згодом працювала в НКВД.
Молодий Андропов стає активним комсомольським діячем. У 1936 році він став звільненим секретарем комсомольської організації технікуму водного транспорту в м Рибінську Ярославської області. Потім його висунули на посаду комсорга Рибінської судноверфі ім. Володарського. Призначається заввідділом міськкому комсомолу Рибінська, потім заввідділом обкому комсомолу Ярославської області. Вже в 1937 році він обирається секретарем Ярославського обкому ВЛКСМ. Жив у Ярославлі в номенклатурному будинку на Радянській вулиці, будинок 4.
У 1939 р вступив у ВКП (б). У 1938-1940 рр. він очолював обласну комсомольську організацію в Ярославлі, а потім був призначений керівником комсомолу в недавно утвореної Карело-Фінської РСР (1940).
У 1940 розлучився з першою дружиною. Одружився з Тетяною Пилипівні Лебедєвої.
Під час війни був одним з керівників партизанського руху в Карелії. У 1944 році нагороджений орденом Червоного Прапора.
Партійна кар'єра
У 1944 р Ю.В. Андропов перейшов на партійну роботу: з цього часу він став займати посаду другого секретаря Петрозаводського міськкому партії.
Після Великої Вітчизняної війни Андропов працював в якості другого секретаря ЦК Комуністичної партії Карело-Фінської РСР (1947-1951). У цей період він навчався в Петрозаводськом державному університеті, пізніше - у Вищій партійній школі при ЦК КПРС.
21 червня 1951 переведений на роботу в Москву, де йому була запропонована робота в ЦК КПРС інспектором. В якості інспектора ЦК Андропов спостерігав за роботою партійних організацій прибалтійських республік. Потім працював завідувачем підвідділом ЦК КПРС.
У травні 1953 Андропов вступив на дипломатичну службу, очолював 4-й відділ МЗС (Польща, Чехословаччина) і стажувався в скандинавському відділі МЗС, був призначений в жовтні 1953 радником - посланником, а потім радянським послом в Угорщині (липень 1954 - березня 1957) і наполягав на введенні радянських військ в Угорщину, а потім грав активну роль у придушенні повстання проти комуністичного режиму в Угорщині. Йому також вдалося вмовити Яноша Кадара очолити угорський уряд, сформований Москвою. За виконання своєї місії Андропов повернувся до Москви, де зайняв пост керівника відділу соціалістичних країн ЦК КПРС.
З березня 1957 - завідувач відділом соціалістичних країн ЦК КПРС. На XXI з'їзді КПРС (1961) був обраний членом ЦК (1961-1984), після чого призначений секретарем ЦК (з 23 листопада 1962 по 21 червня 1967). А в 1964 р Андропов бере участь у зміщенні Н. С. Хрущова.
Голова КДБ
З 18 травня 1967 по 26 травня 1982 - керівник КДБ. У цьому статусі Андропов був затверджений кандидатом у члени Політбюро (з 21 червня 1967 по 27 квітня 1973), а потім і членом Політбюро (c 27 квітня 1973 по 9 лютого 1984 г.). За 15 років його керівництва органи держбезпеки істотно зміцнили і розширили свій контроль над усіма сферами життя держави і суспільства. Одним з напрямків діяльності КДБ була боротьба з дисидентським рухом. При Андропова проводилися судові процеси над правозахисниками, використовувалися різні методи придушення інакомислення, практикувалися різні форми позасудового переслідування (наприклад, примусове лікування в психіатричних лікарнях). Андропов отримував спеціальні вказівки не відповідати на клопотання про звільнення дисидентів. З ініціативи Андропова почалася висилка дисидентів. Так, в 1974 р був висланий за кордон і потім позбавлений громадянства письменник А.І. Солженіцин. У 1980 р академік А.Д. Сахаров був висланий у м Горький, де він перебував під постійним контролем КДБ. Архівні документи також вказують на керівну роль Андропова у переслідуваннях дисидентів, у тому числі релігійних.
У 1979 році після мюнхенських подій виступив з ініціативою створення підрозділу по боротьбі з тероризмом, яке згодом отримало назву спецпідрозділ Альфа. Особливу увагу Андропов приділяв контролю над роботою органів держбезпеки країн соціалістичного табору.
Андропов був прихильником найрішучіших заходів по відношенню до тих країн соціалістичного табору, які прагнули проводити незалежну внутрішню і зовнішню політику. У серпні 1968 він вплинув на прийняття рішення про введення військ країн Варшавського договору до Чехословаччини. Наприкінці 1979 Андропов підтримав пропозицію про вторгнення радянських військ до Афганістану, а в 1980 р наполягав на проведенні військової акції в Польщі.
У 1974 р він став Героєм Соціалістичної Праці, а в 1976 р Андропову (в один день з його опонентом міністром внутрішніх справ Н.А. Щолокова) було присвоєно звання «генерал армії».
Генеральний секретар
У травні 1982 Андропов знову був обраний секретарем ЦК (з 24 травня по 12 листопада 1982) і залишив керівництво КДБ. Вже тоді багато хто сприйняв це як призначення наступника одряхлілому Л.І. Брежнєву.
12 листопада 1982 Андропов обраний Пленумом ЦК генеральним секретарем ЦК КПРС. Він зміцнив своє становище, ставши 16 червня 1983 Головою Президії Верховної Ради СРСР
Знали Андропова свідчать, що інтелектуально він виділявся на загальному сірому тлі Політбюро застійних років, був людиною творчою, що не позбавленим самоіронії. У колі довірених людей міг дозволити собі порівняно ліберальні міркування. На відміну від Брежнєва, він був байдужий до лестощів і розкоші, не терпів хабарництва та казнокрадства. Ясно, однак, що в принципових питаннях «інтелектуал з КДБ» дотримувався жорсткої консервативної позиції.
У перші місяці свого правління він проголосив курс, спрямований на соціально-економічні перетворення. Проте всі зміни багато в чому звелися до адміністративних заходів, зміцнення дисципліни серед працівників партапарату і на робочих місцях, викриттю корупції в близькому оточенні правлячої верхівки. У деяких містах СРСР силові органи стали застосовувати заходи, жорсткість яких в 1980-і роки населенню здалася незвичайною. Наприклад, в Ленінграді в робочий час стали проводитися міліцейські облави в кінотеатрах, великих універмагах та інших місцях скупчення людей, під час яких тотально перевірялися документи з метою виявити прогульників роботи. Твердість перевірок була така, що в деякі з них потрапляли прогулюють уроки школярі, які вирішили відвідати полуденну сеанс кіно. Через кілька днів на ім'я директора школи приходило офіційний лист з силових органів, доповідав про упіймання прогульників із зазначенням прізвищ. За кілька тижнів Ленінград занурився в жах перед новим режимом, і прогульники воліли сидіти вдома, боячись здатися на вулиці.
На початку 1983 були підвищені ціни на багато товарів. Наприклад, ціна поштової марки була підвищена з 4 до 5 копійок (на старі конверти з маркою належало наклеювати додаткову марку вартістю 1 копійка). З іншого боку, була знижена ціна на горілку і був введений її новий, більш дешевий сорт, який отримав у народі назву «Андроповка».
При Андропова почався масовий випуск ліцензійних грамплатівок популярних західних виконавців тих жанрів (рок, диско, сінті-поп), які раніше вважалися ідеологічно неприйнятними - це повинно було підірвати економічну базу спекуляції грамплатівками і магнітними записами. З ініціативи Ю.В. Андропова був відкритий Історико-демонстраційний зал КДБ СРСР (Нині ФСБ РФ).
Політична та економічна система залишалася незмінною, а ідеологічний контроль і репресії проти інакомислячих посилилися. У зовнішній політиці посилилася конфронтація із Заходом. Але на вищому посту він залишався трохи більше року. Останні місяці свого життя Андропов був змушений керувати країною з лікарняної палати кремлівської клініки.
Його політика не знайшла свого завершення - Андропов помер 9 лютого 1984, за офіційною версією, через відмову нирок внаслідок багаторічної подагри. Серед населення поширювалися чутки про замах на Андропова. Наступником став представник консервативного крила радянських комуністів Костянтин Устинович Черненко. Похований на Червоній площі в Москві біля кремлівської стіни. На траурну церемонію прощання з Андроповим прилетіла Маргарет Тетчер, також був присутній Дж. Буш-старший.