Бєляєв Олександр
Роки життя: 1884 - 1942
Біографія
Олександр Бєляєв народився в Смоленську, в родині священика, в якій панувала атмосфера крайньої побожності.
Батьки були людьми глибоко віруючими, схильними надавати благодійність бідним родичам і прочанам, чому в домі завжди було багато народу.
У сім'ї було ще двоє дітей: сестра Ніна померла в дитячому віці від саркоми- брат Василь, будучи студентом ветеринарного інституту, потонув, катаючись на човні.
У дитинстві Олександр ріс непосидою, любив різноманітні розіграші, жарти- наслідком однієї з його витівок стала серйозна травма ока з подальшою псуванням зору.
В іграх і захоплення хлопчик був розбещений, тому батьки намагалися привчити його до порядку і серйозному ставленню до справ.
За бажанням батька Олександра віддали вчитися в духовну семінарію, яку він і закінчив в 1901 р, однак продовжувати релігійну освіту юнак відмовився і вступив до Демидівський ліцей у Ярославлі, збираючись стати юристом. Незабаром батько помер, кошти родини виявилися обмежені, на навчання грошей не вистачало. Довелося шукати можливість заробити - Олександр давав уроки, малював декорації для театру, грав на скрипці в оркестрі цирку.
А.Беляєв був захоплюється натурою. З ранніх років його вабила до себе музика-він самостійно навчився грати на скрипці, роялі, міг самозабутньо музикувати годинами.
Ще однією "забавою" були заняття фотографією, причому в самому ексцентричному варіанті - зйомках "фотографій жахів" (так існував зроблений ним знімок "людська голова на блюді в синіх тонах"). Мріяв юнак і про польоти: намагався злітати, прив'язавши до рук віники, стрибав з даху з парасолькою, зрештою піднявся в повітря на маленькому аероплані.
Значна частина життя молодої людини виявилася пов'язаною з театром, який він любив з дитинства. Сам він міг виступати і драмотургом, і режисером, і актором.
Домашній театр Бєляєва у Смоленську користувався широкою популярністю, гастролював не тільки по місту, але й по його околицях. Одного разу, під час приїзду до Смоленська столичної трупи під керівництвом Станіславського, А. Бєляєву вдалося замінити хворого артиста - зіграти замість того в кількох спектаклях. Успіх був повним, К. Станіславський навіть запропонував А. Бєляєву залишитися в трупі, однак він з невідомої причини відмовився.
У житті А.Беляева певну роль відігравали містичні збіги. Один випадок виявився трагічним: якось, перебуваючи в гостях у дядька, майбутній письменник в компанії родичів відправився покататися на човні. Не поїхав з ними тільки брат Вася. Перед тим як сісти в човен, Олександр захопив із обой шматок глини, з якого став ліпити голову - випадкові риси виявилися винятково схожі на обличчя залишився на березі брата, а от вираз обличчя виявилося якимось застиглим, неживим. З досади Олександр кинув зліпок в воду, і в той же момент відчув занепокоєння. Він заквапився на берег, стверджуючи - з Васею щось трапилося. Решта повернулися разом з ним.
У будинку заплакана тітка повідомила, що Вася потонув, причому як виявилося, сталося це саме в той момент, коли у воду був кинутий зліпок. Те, що сталося справило на всіх дивне і жахливе враження.
По закінченню Демидівського ліцею А.Беляєв отримав посаду приватного повіреного в Смоленську, і скоро придбав популярність хорошого юриста. У нього з'явилася постійна клієнтура. Зросли і матеріальні можливості: він зміг зняти і обставити гарну квартиру, придбати непогану колекцію картин, зібрати велику бібліотеку. Закінчивши якесь справа, він вирушав подорожувати за граніцу- побував у Франції, Італії, відвідав Венецію.
У віці тридцяти п'яти років А.Беляєв захворів плевритом. Лікування виявилося невдалим - розвинувся параліч ніг і туберкульоз хребта. Хвороба протікала дуже важко. Молода дружина його покинула, сказавши, не для того вона виходила заміж, щоб доглядати за хворим чоловіком. У пошуках фахівців, які б могли йому допомогти, А.Беляєв з матір'ю і старої нянею потрапив до Ялти. Там у лікарні він почав писати вірші. Поступово настало деяке поліпшення.
Щоб прожити, необхідно було працювати. Спочатку А.Беляєв став вихователем у дитячому будинку, потім його влаштували на посаду інспектора карного розшуку - він організував там фотолабораторію, пізніше довелося піти в бібліотеку. Життя в Ялті була дуже важкою, і А.Беляєв за допомогою знайомих перебрався з родиною до Москви, влаштувався на роботу юристконсультом. У вільний час він пробував займатися літературою - в результаті в газеті "Гудок" став друкуватися з продовженням його перше оповідання "Голова професора Доуеля" (1925). Пізніше розповідь був прийнятий журналом "Всесвітній слідопит". Публікація спричинила за собою встановлення тісних зв'язків, а потім і співпраця з журналами "Всесвітній слідопит" і "Навколо світу". У Москві А.Беляєв прожив до 1928 г.- за цей час ним були написані "Острів загиблих кораблів", "Остання людина з Атлантиди", "Людина-амфібія", "Боротьба в ефірі", опубліковано збірник оповідань. Писав автор не тільки під своїм ім'ям, але й під псевдонімами А.Ром і Арбел.
У 1928 р А.Беляєв з родиною переїхав до Ленінграда, і з цього часу займався виключно літературою, професійно. Так з'явилися "Володар світу", "Підводні землероби", "Чудовий око", розповіді із серії "Винаходи професора Вагнера". Друкувалися вони, в основному, в Московських видавництвах. Однак незабаром хвороба знову дала про себе знати, і довелося переїхати з дощового Ленінграда в сонячний Київ. Умови життя в Києві виявилися краще, а от для творчості виникли перешкоди - рукописи там приймали тільки українською мовою, тому доводилося їх пересилати в Москву чи Ленінград.
1930 виявився для письменника дуже важким: від мененгіта померла його шестирічна дочка, рахіт захворіла друга, а незабаром загострилася і його власна хвороба (спондиліт).
У підсумку, в 1931 р родина повернулася в Ленінград: незнання української мови зробило життя в Києві нестерпним. Постійні побутові негаразди заважали писати, і все ж А.Беляєв створює в ці роки п'єсу "Алхіміки ...", роман "Стрибок у ніщо".
Крім побутових проблем і проблем зі здоров'ям, великі проблеми виникали і з виданням творів: редактори їх безжально скорочували, переробляли. У той час в літературі особливо важливою темою вважався технічний прогрес. На догоду цьому розповідь "Зірка КЕЦ", за спогадами дочки письменника, "був настільки скорочений, що перетворився ... в технічний довідник". Тільки значно пізніше вдалося відновити, а потім і збільшити первинний авторський текст.
Творчість А.Беляева певною мірою нерівне: його ранні твори цікавіше, ніж поздніе- етичні питання часто виявляються більш цікавими, ніж самі оригінальні науково-технічні гіпотези, а романтичний пафос привабливіше детективного сюжету. Письменника гостро цікавило питання людської психіки: функціонування мозку, його зв'язку з тілом, з життям душі, духу. Чи може мозок мислити поза тілом? Чи можлива пересадка мозку? Які наслідки може спричинити за собою анабіоз і його широке застосування? Чи існують межі у можливості навіювання? А у генної інженерії? Спробі вирішити ці проблеми присвячені романи "Голова професора Доуеля", "Володар світу", "Людина, яка втратила обличчя", оповідання "Людина, яка не спить", "Хойті-Тойті". Своєрідним продовженням цих роздумів стали романи-гіпотези, що поміщають людину в різні середовища існування: океан ("Людина-амфібія"), повітря ("Аріель"). За всіма цими творами - пристрасне прагнення письменника-інваліда кинути виклик фізичної обмеженості безмежного людського духу, гімн нічим не обмеженої свободи і надія на те, що подібна свобода робить людину кращою, нравственнее, шляхетніше.
"Безпідставні фантазії, відволікають від актуальних завдань соціалістичного будівництва" піддавалися різкій критиці з боку владних структур, що в пізній період творчості змусило А.Беляева до створення творів, в яких основне - переліку винаходів, відкриттів, технічних досягнень і оспівування комуністичного майбутнього ("Підземні землероби "," Під небом Арктики "," Чудесне око "та ін.). У художньому відношенні ці твори малоцікаві. Не випадково справжнім заповітом письменника став його останній роман в 1941 г. - "Аріель". Він перегукується з відомим романом О. Гріна "Блискучий світ", в чомусь продовжуючи його і, одночасно, спростовуючи.
Герой роману наділений здатністю літати без Каїх-яких наукових обгрунтувань цього таланту з боку автора. Образ Аріеля - краще досягнення письменника, в якому предметно реалізувалася віра автора в необмежені творчі можливості людини. Під кінець життя А.Беляєв відмовився від нав'язуваних йому технічних і соціальних проблем і повною мірою віддався тому, що тягло його завжди: романтичному опису людини, що долає "земне тяжіння".
Незадовго до війни письменник переніс чергову операцію, тому на пропозицію евакуюватися, коли почалася війна, він відповів відмовою. Місто Пушкін (передмістя Ленінграда), де жив в останні роки А.Беляєв з родиною був окупований. У 1942 р письменник помер від голоду. Що залишилися в живих дружина і дочка письменника були вивезені німцями до Польщі.
Джерела: