Самурай (Япон. "Слуга", спочатку лучник), васал дайме. На відміну від європейських васалів, самураї не мали власної землі. Платня їм платив господар, від якого вони повністю залежали. У період до настання ери Токугава (1603-1868) відносини між дайме і самураями завдяки нескінченним війнам зміцнилися. У мирний період Токугава самураї перетворилися на керуючих та зберігачів маєтків феодалів. Сьогунат Токугава зміцнив японський феодалізм і визначив у законодавчому порядку деталі кастової системи. Самураї носили два мечі, довгий і короткий, які й були головними відмітними знаками касти. У своїй поведінці вони дотримувалися особливий кодекс честі - бусідо.
Протягом року після реформи Мейдзі 1868 самураї отримували платню від уряду, а не від феодалів, а в 1876 їм стали виплачувати одноразову допомогу. Були усунені також всі встановлені законом кастові привілеї і відзнаки.
Честь була настільки невід'ємною частиною самурая, що найчастіше у разі невдалого справи або ж порушення кодексу самурай добровільно позбавляв себе життя. Це пов'язане з честю самогубство стало окремим ритуалом, званим сеппуку. Також відоме під вульгарним словом харакірі, сеппуку - шлях самурая для відновлення честі перед господарем і сім'єю, і виконання боргу відданості, коли він не виправдає себе як самурая.
Джерела: