Всі теоретичні та методологічні питання, пов'язані з інститутами, інституціями та інституційним розвитком належать до сфери застосування інституціональної теорії.
Як і будь-який інший цикл, інституційний цикл являє собою «сукупність взаємопов'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють закінчений коло розвитку протягом якогось проміжку часу». Поняття «коло розвитку» передбачає наявність стадій розвитку, послідовно змінюють один одного.
Таким чином, інституційний цикл - це цикл, що складається з послідовно змінюють один одного стадій циклічного розвитку інститутів. Ця обставина дозволяє ототожнювати інституційний цикл із сукупним життєвим циклом домінуючих в економіці інститутів та інституцій. Одночасно інституційний цикл можна використовувати в якості універсальної матриці для дослідження більшості видів економічних циклів.
Однією з найважливіших проблем сучасної економічної теорії є проблема періодизації економічних циклів. В Як приклад можна навести суперечки щодо визначення базової технології, що претендує на роль рушійної сили п'ятого циклу Н.Д. Кондратьєва. При цьому багато авторів визнають, що рамки застосування таких технологій далеко не завжди відповідають нормативним показникам тривалості циклу
Методологічно було б невірно ототожнювати інституційні та економічні цикли. Тому мова може йти лише про прийняття за основу інституційного аналізу ознак трансформації інститутів на окремих стадіях інституційного розвитку. Проблема полягає в тому, що економічні явища часто розглядаються ізольовано від зовнішнього середовища, як щось самодостатнє. Разом з тим, як економічні, так і інституційні процеси, детермінуються умовами зовнішнього (ринковою) середовища.
Економічні та інституційні відносини трансформуються не тоді, коли цього хоче влада чи економічні суб'єкти, а тоді, коли вони перестають відповідати реаліям економічних відносин між людьми. У цьому полягає причина марності спроб створення єдиної системи показників для обліку всіх минулих і майбутніх технологій в якості факторів циклічного розвитку. Однак цілком реально створити систему індикаторів, що відображають інституційні зміни в економіці.
Зазначені зміни у своїй сукупності утворюють інституційний цикл, що складається, як і всі інші цикли, з чотирьох основних стадій:
Стадія 1. Зародження - пов'язана з появою інноваційних технологій і пов'язаних з ними нових форм підприємницької діяльності. Це не обов'язково пов'язано з впровадженням принципово нових промислових технологій. Наприклад, хмарні технології пов'язані з технічним рішенням, що не применшує їхньої значущості в справі зниження трансакційних витрат
Головна умова для переходу до стадії зародження інститутів полягає в тому, що інновація повинна бути економічно приваблива для впровадження, мати широке поле застосування, володіти високою доступністю, а також бути поза досяжністю традиційних формальних інститутів і традиційних економічних лідерів.
На стадії зародження інституційна роль нових підприємницьких суб'єктів недостатньо велика, щоб на них звернули увагу регулятор (держава) в особі навіть не податкових, а хоча б статистичних органів і традиційні лідери ринку. Не займаючи значної частки ринку, інституційні новації мають незначний вплив на неформальні інститути, тобто на традиції, форми і методи економічних відносин.
Стадія 2. Зріст - пов'язана із зростанням впливу нових інститутів та інституцій. Вони як і раніше неофіційні, але їх економічне значення зростає буквально на очах. Завершується неформальниха я трансформація ринкових механізмів, тоді як формальні інститути не встигають за структурними змінами.
Таке неформальне витіснення з ринку традиційних учасників веде не тільки до перерозподілу прибутку, а й до їх деградації, пов'язаної з втратою інституційної ролі і впливу. У нову інституційну сферу спрямовуються ті, хто не може реалізувати себе в рамках традиційних інституційних відносин.
На цій стадії відбувається поділ учасників на лідерів, середняків і аутсайдерів, а також розширюється варіативність застосування інституційних новацій. Говорячи мовою маркетингу, на новому ринку формуються сегменти.
Стадія 3. Зрілість - пов'язана з нормативної формалізацією і визнанням регулятором (державою) інституційних новацій. Домінуючи в зайнятої інституційної ніші, інноваційні компанії фіксують і легалізують своє становище. Д. Норт з цього приводу пише: «за зміною в співвідношенні цін послідує гранична адаптація інституційної системи».
Стадія інституційної зрілості пов'язана з трансформацією формальних інститутів в нових економічних реаліях. З одного боку, вихід з тіні дозволяє інституційним лідерам підвищувати вхідний бар'єр на ринку. З іншого боку, регулятор отримує своєрідну податкову компенсацію за втрати, пов'язані з переділом ринку між старими і новими учасниками.
На цій стадії нові інститути завойовують домінуюче становище на ринку, а кількість його учасників поступово знижується. На зміну інноваційним підприємцям приходять нові корпорації, що активно використовують виникають інституційні переваги.
Стадія 4. Занепад - пов'язана з засиллям корпоративних учасників ринку, монополізували застосування колись нових технологій і не допускають на нього інших учасників. Всі сфери впливу поділені, а формальні інститути і регулятор (держава) адаптувалися до подією на ринку структурним змінам.
На стадії занепаду підприємницькі структури остаточно витісняються із зайнятих ніш або поглинаються «новими корпораціями». Однак і сам цей ринок скорочується через відсутність альтернатив і суб'єктивно задається вектора розвитку. Максимізація прибутку відбувається за рахунок укрупнення виробництв та монополізації інституційних переваг.
Одночасно наростає критична маса потенційних підприємців, які прагнуть реалізувати себе поза нормативно-правового впливу формальних інститутів та інституцій. Їх успіх, обумовлений об'єктивною інертністю великих корпорацій, веде до чергового економічній кризі і початку нового інституційного циклу.
Таким чином, можна говорити не тільки про економічну рівновагу, а й про інституціональному рівновазі, критерієм якого є взаємна відповідність формальних і неформальних інститутів в економіці. У перигеї інституційних циклів така рівновага порушується, а неформальні (інноваційні) підприємницькі інститути випереджають у своєму розвитку традиційні корпоративні інститути. В апогеї інституційних циклів, навпаки, корпоративні інститути переганяють підприємницькі інститути та інституційна система економічних відносин приходить в рівновагу.
При цьому не тільки інституційні процеси справляють визначальний вплив на хід економічного розвитку, а й економічний розвиток визначає процес інституційної трансформації. Якщо економічні процеси позначити як зміст сучасної цивілізації, то інституційне їх втілення буде формою, поза якою всяке зміст втрачає значення. Саме тому економічна циклічність неминуче супроводжується інституційної циклічністю, в основі якої лежить інституційна реакція зміну економічних відносин.
Джерело: